Це був не звичайний майстер-клас, який провела наша землячка з Дніпра Анна Конжедо, що завітала до нашого культурного хабу. Трохи пізніше до нашої компанії приєдналась і Рона, донька нашої нової знайомої Ельвіри, яка є родом з Луганська. Ельвіра в Косово вже не перший рік і навіть, знайшла тут свою нову родину та сім’ю. Отже, як кажуть, у нас зібрався повний «інтернаціонал», що робило захід більш святковим та щирим, бо поруч з українською у кімнаті звучали білоруська, англійська та албанська мови.
Хотілося б одразу відзначити, що цей майстер-клас був особливий, бо присвятили ми його загиблим захисникам України. Тому перед початком роботи у кімнаті були запалені свічки пам’яті, прочитана молитва за упокій душ загиблих, відбувся також ритуал хвилини мовчання. У цю хвилину кожен згадав про рідних, друзів та знайомих, які віддали Батьківщині найдорожче – своє життя.
Я звісно, згадав про свого зятя Юрія Ленько, фотографія якого, разом зі світлиною мого онука Кирила, висить на стіні моєї кімнати. Він ніби дивився на наше товариство своїм веселим поглядом і щиро посміхався…
Юрій ще у перші місяці війни пішов добровольцем на фронт. Екіпаж його БМП першим увірвався у село Клищеївку, що бід Бахмутом і визволив його від окупантів. За це він був представлений до нагороди… А через декілька днів точився жорсткій бій і екіпаж Юрія визвав на себе вогонь ворогів, для того, щоб врятувати життя побратимів. Він похований у Львові, але залишається у пам’яті та серцях рідних , друзів, і всіх вдячних українців.
Отже, з молитвою і чистою душею розпочали творчий процес. Мабуть від того, що душі наші були заряджені благими почуттями, у кожного з’явилась своя неповторна картина з зображеннями маків – символу пролитої козацької крові та скорботи про загиблих героїв.
Пані Анна терпляче пояснювала як наносити акварель на бумагу, в якій послідовності вистроювати композицію, як наносити подальші шари фарби на малюнок. Як результат, всі картини виходили яскравими та неповторними. Навіть у мене, дальтоніка зі стажем, після цього майстер-класу з’явилась своя, перша у житті, картина написана аквареллю. А довести її до кінцевого виду мені допомогла моя нова товаришка юна Рона. Саме з цієї причини вона теж залишила на моєму малюнку свій автограф.
Звісно, ж ми зробили фото на пам’ять. А вже потім почастувались ніжними та смачними млинцями, які приготувала з такої нагоди Тетяна. Тож був «солодкий» стіл, був чай, був гарний настрій і, звичайно, лунали українські, білоруські, англійські та албанські пісні – все те, що подобалось моїм дорогим гостям. Отже, свято минуло, але вже є задумки на майбутнє, про які я зараз промовчу. А от коли ми зберемося знов, то я вам неодмінно про це розповім.
Опубліковано по матеріалам Фейсбук-сторінки Володимира Мартинова